Я довгий час жила на фоні однієї некомфортної теми, що червоною лінією розтинала всі мої дні.

«Мені потрібно писати щодня».

Крутий похід у гори? «Але я не писала сьогодні».

Цікава книга? «Знову я перестала вести щоденник регулярно…»

Вечір у друзів? «Коли там я востаннє написала оповідання?»

Якщо чесно, я і не була ніколи людиною, що писала регулярно.
Обожнювала писати ще в школі, та сідала за це далеко не щодня. Мені було легше писати інтенсивно день чи тиждень, віддаючи цьому по півдня, зате з перервами, ніж щодня по годині. Так я могла пірнати з головою у світ фантазій й не виходити з нього, доки не закінчу історію.

Але стільки розумних книг вченим тоном заявляли: «Хочеш бути письменником — пиши щодня».

Так і з´явилася оця червона лінія у моєму житті.

«Значить, я зараз не письменниця. Мені потрібно писати кожен день».

Це щоденне відчуття провини перед своєю мрією не надихало, але й не давало спокою. «Ага, якщо я не можу писати щодня, то, мабуть, і письменницею стати не готова».

А тоді Всесвіт нарешті змилувався й вирішив дати мені підказку. Я потрапила на дуже щиру Q&A лекцію письменника Андрія Чеха, де він розповів, що свої книги любить більше писати у режимі короткотривалих інтенсивних проектів. Їде один у село на 2-3 тижні й пише, пише, пише. Зовсім, як це люблю робити я.

«А, то так теж можна?» — досі пам´ятаю цю думку у своїй голові. І радісний спокій.

Червону лінію перерізали, я вільна.

Я можу бути письменницею і писати коли й скільки мені заманеться.
Цікаво, що з тієї лекції я пишу і більше, й частіше. Коли це не повинність, а пригода — писати більше однозначно легше.

Робота, родина, друзі, колеги, партнери, кіт, бабусі на лавці у дворі — всі довкола хочуть нашої уваги.

Всі довкола «не дають» писати книги.

Причин для прокрастинації є безліч. Особливо, коли за вигадування беруться Автори. Та жодна креативна причина для прокрастинації не замінить готового рукопису.

Хороші пояснення для того, чому немає часу писати, знайдуться завжди. Та кращий день, щоб сісти за книгу, не надійде.

Залишається змиритися і взяти ситуацію у власні руки, аби не прокинутися у 80 все ще людиною, що в один день хотіла б написати книгу.

«10 Лайфаків, як знаходити час на писання книги» не допоможуть.

Те, що насправді важливо, це щире рішення написати книгу.

Якщо ви серйозно налаштовані щодо цього, то й відноситеся до своєї літературної роботи серйозно.

На роботу ми ходимо з простудою, у -15, у +40, з головним болем, у ПМС, зливи та після поганих новин. Це серйозне відношення. Воно відрізняє роботу від хоббі.

Якщо ви задаєтеся питанням, як зайти час на те, щоб писати, то проблема не у часі, а у вашому відношенні.

Ви не задумуєтеся, як знайти час на роботу. Ви її виконуєте.

Відносьтеся до свого письма як професіонал з першого дня кар‘єри.

Приходьте «на цю роботу» у дощ, зливу, сонячні бурі чи коли вам лінь.

Письменник = Дослідник

Глибину цієї простої формули розумієш лише занурившись у процес вивчання теми для книги.

Сівши писати свою книгу, я мусила невдовзі зробити перерву чи не на рік, щоб зібрати базу матеріалу для Провідної у романі теми.

Скільки у письменницький практиці мусить бути вигадок, а скільки правди та перевірених фактів?

Є письменники, які закопуються в архіви та обкладаються книгами й газетами. Інші заводять розмови з незнайомцями на вулиці. Найбільш завзяті навіть проживають день/тиждень/місяць у шкірі свого героя, виконуючи його професію, живучи у його місті чи одягаючись як він.

Це звучить цікаво. Письменники, як і актори, у певній мірі мають моральний дозвіл суспільства перевтілюватися у когось іншого та проживати чуже життя.

Дуже хочеться й собі вести польові вивчення — консультуватися з науковцями чи спробувати себе на день у якійсь іншій професії. Ось знайома письменниця поїхала провести день у притулку, щоб краще зрозуміти професію свого персонажа. Такі дослідження здаються дуже цікавими.

Та є й інша їх сторона — наукові книги тонами, з дуже заплутаними фактами на спірні й не до кінця ще однозначні теми.

Вгадайте, який варіант дістався мені зараз? 🙂

У дитинстві я писала, опираючись лише на уяву. Не дивно, що фентезі стало моїм улюбленим напрямком роботи. Я могла брати довільну пропорцію реального світу та розбавляти його вигадками у кожному місці, про яке не мала уявлення.

Як жили діти власників книгарень у середньовічному місті десь у Англії?
Поняття не маю.

І ось у мене вже не середньовічна Англія, а паралельний світ, дуже схожий на середньовічну Англію.

Тут я можу придумати у довільному порядку все, що не знаю про Седньовіччя. І жоден науковець не скаже «Фе! Не достовірно!» Адже це не справжній світ, а плід моєї уяви.

Вигадувати було весело. Та як дорослий письменник, я вирішила підійти до питання так, щоб весело було ще й читачеві.

Я й сама люблю дізнаватися нове на різні теми з художніх книг. З хороших книг, проживаючи пригоди з героями, можна вивчити багато цікавого про все на світі. Назви вітрил на морських суднах, модні зачіски у часи Марії-Антуанети, види комах у Замбії, слов’янську міфологію.

Один досвідчений письменник з 30-річним стажем на лекції нещодавно сказав, що дослідження теми книги — його улюблена частина процесу. Він так захоплено про це розповідав, що я й сама вирішила дати процесу другий шанс. Будуть і в моїй кар’єрі польові дослідження.

А поки — Привіт, горо наукових книг Та заплутані факти. Ми з вами разом ще надовго!

Коли я зібралася на цей курс, близькі розділилися на два табори.

Одні казали, що от поїду та обов’язково відразу ж напишу після цього книгу. Інші, що писати ніхто не може навчити і такі курси сенсу не мають зовсім.

То чи можна навчитися писати?

Так. Це майстерність, яка здобувається практикою та навчанням, як і кожна інша.

Та чи можна навчитися писати, відвідавши один письменницький курс на 5 днів?

…

Інше питання, чи така має бути ціль і чи це саме те, що Літшкола пропонує?

Але про все по-порядку.

Я в Літшколу збиралася рівно два роки. То момент був не відповідний, то інші плани накладалися на дати проведення курсу.

У лютому 2020 нарешті вдалося туди потрапити. У цьому пості я не буду описувати конкретні події Літшколи. Про це можна прочитати у моїх підсумкових публікаціях на фейсбуці, які я публікувала з Літшколи у реальному часі.

Публікації на Фейсбуці

День 1

День 2

День 3

День 4

День 5

А тут я хочу підсумувати, чи варто було записуватися взагалі.

На Літшколу я їхала без уявлення, як це пройде, але з твердим переконанням, що писатиму весь тиждень та виїду звідти, маючи з третину рукопису у валізі.

З Літшколи я виїхала без рукопису, але з багажем літературного натхнення, цікавих ідей та списком знайомих, що, як і я, анонімно чи менш анонімно, пишуть.

Чи стало це розчаруванням?

Зовсім ні. Я отримала не те, що планувала, але те, чого потребувала.

Письменництво — це самотня професія.

Нас не пізнати з зовнішнього вигляду, ми водимося в зовсім різних середовищах, економічних класах, кліматах. Нас не вгадати за віком, статтю, національністю чи вибором стилю у одязі.

Тому ми рідко знаємо особисто інших письменників. Принаймні, на перших етапах своєї кар’єри.

У моєму випадку ця відгородженість від колег спричиняється ще й географічним розсташуванням. Я живу в Польщі, а пишу в основному українською.

Коли я прийшла на місце збору курсантів на івано-франківському вокзалі, моя основна думка усі півгодини була, що ці люди всі виглядають зовсім по-різному та зовсім не схожими на мене. Я все намагалася піймати оте відчуття раптової хімії, яке маєш деколи з людьми і точно розумієш “а, оце – моя людина, ми точно знайдемо спільне”.

Та хімія уперто продовжувала оминати івано-францівсткий вокзал. І я стояла одна у колі незнайомих і нерідних людей.

Та спільне у нас усіх, звичайно, було — Література.

Ми всі були письменниками. На різних етапах, у різних стилях та жанрах. Саме цю спорідненість на Літшколі я відкривала все краще з кожним днем. І школа через це з кожним днем ставала все краща, а люди – ріднішими.

Літшкола— це місце, де о 3 ночі можна вести повільні розмови про персонажів свого рукопису. О 8 ранку вставати писати ранкові сторінки та зачитувати їх уголос колегам. Тут можна запросити до свого столу на вечірці іменитого письменника та почути його думки на тему свого сюжету. І також знайти друзів, які мають подібні до твоїх мрії ще з дитинства.

Це дуже цікаве відчуття — перебувати у кімнаті, повній людей, що поділяють твої заповітні мрії.

Чи стала я письменницею трохи більше після Літшколи?

Мабуть, ні. Я просто відчула, що я вже приїхала туди письменницею, що це завжди було у мені та йому пора на волю якнайшвидше.

А “стати кращим письменником” – це квест, який проходить поміж літературними школами, курсами та книжковими ярмарками. Удома наодинці з зошитом чи Word-ом. Вночі, зранку чи ще коли.

Я залишала Літшколу з наміром приїхати ще раз, можливо, цього ж року. Це як Хогфартс, до якого не потрібне запрошення совою. Школа чарів для людей, здатних до магії.

Фотографії з архіву Litosvita

Вирішила зробити підсумок своїх книжкових проектів.

Вік, назви книг та розмір приблизні – наскільки могла згадати.

8 років – Книга-картинка у зошиті в лінійку. Ілюстрації та текст – мої. Історія – переказ мульмфільму Чіпполіно (тоді ще не знала слова плагіат)

9-10 років – Саша Дротик. Це насьогодні моя найдовша спроба спроба написати книгу. У певний момент вона доросла до 12 зошитів розміром 24-48 сторінок. Моя фан-версія дитини, що потрапляє у чарівну школу (про плагіат все ще ніхто не розповів).

11 років – Автобіографічна комедійна історія про школу. Пережила 2 зошити.

12 років – темне історичне фентезі. Добралося до кінця одного зошита.

з 13 до 17 – писала лише оповідання. В основному комедійне фентезі/фантастику.

з 17 – вела різні блоги. Серйозніше блогінгом зайнялася у 25.

26 – написала перший розділ того самого роману, який дописуюпродовжила писати у 28.

27 – книга про пригоди у Тайланді. Комедія, Триллер, Квест, Любовний Роман? Книга писалася під NaNoWriMo, та так і не дібралася до заповітних 50 тисяч знаків.

28:

– електронний путівник про Польщу з моїми ілюстраціями.

– книга-картинка про Еллу, що їде на літо в село.

– повернення до книги на основі слов’янської міфології. Книга починалася як фентезі, та жанр, можливо, зміниться на магічний реалізм.

29: рік-прорив*

– письменницький блог Кава та Література

– серія оповідань Слов’янські байки та Індійські байки

– робота над книгою на основі слов‘янської міфології

– Завершена книга-картинка про Еллу

– Почата нова книга-картинка про Міо

*Текст доповнено у січні 2021