Створення першої книги-картинки. Мій досвід

Деякі ідеї зріють роками.

Для мене однією з таких була дитяча ілюстрована книга про Еллу.

Перші скетчі до неї я створила у липні 2019. Та історія цієї книги почалася задовго до того літа.

Можливо, на початку 2018, коли з’явилася ідея намалювати один зі своїх улюблених дитячих спогадів.

Або ж літом 2017, коли я вирішила, що хочу ілюструвати власні історії.

Чи це було у 2016, коли знову взяла в руки олівець після кількарічної творчої кризи та загорілася ідеєю ілюструвати книги?

Чи вона починається вже у тому селі, про яке йдеться у “Еллі”?

Деякі мрії справді виростають разом із нами 🙂

Одже, перші скетчі для Елли я почала малювати у липні 2019, а готові ілюстрації склала у макет книги наприкінці вересня 2020.

Липень 2019 і вересень 2020.

Між ними понад рік сумнівів, помилок та невдало проведених ліній. І стільки ж маленьких перемог, щасливих вечорів над книгою та досвіду “з поля”.

Бралася я за цю одісею з думками лише про результат. Про книгу, яку триматиму в руках та автором якої буду… А вона навчила мене, що творчість (ілюстраційна, та й письменницька теж) — це про процес, а не результат. І як цей процес полюбити.

Здається, ніби й боком обходила весь цей фарш із соціальних мереж про досягнення, планування, цілі та результати за тиждень. А все ж зачепило сліпою кулею.

Хотілося покрокового плану, хотілося результатів.

А тут на тобі — творчий процес.

Можна дві години вигулювати одне речення. Або весь ранок попивати каву та залипати у білу стіну в очікуванні, коли ідея залетить у вікно. Чи до третьої вночі вдесяте перемальовувати дерево, щоб знайти ідеальну форму і відтінок стовбура.

Ось так 15 місяців я вчилася покори.

Як виглядав цей час у цифрах?

Чула, що кожен творець завжди знаходиться в одному з двох станів: “я — геній” та “я — бездарність”.

Як це виглядало у мене протягом роботи над “Еллою”? За цей час у було:

– 2 місяці “канікул” від книги,

– приблизно стільки ж неефективних місяців, коли канікули були вже у музи,

– і ще стільки ж чарівного часу, коли я книгою жила й дихала: прокидалася з думками про неї й бігла малювати ілюстрації та засинала над ними ж.

Уся решта з 15 місяців обійшлася без вигуків “Еврика!” чи “Що ж воно таке криве?”. Одним словом, більша частина творчого процесу — це все ж рутина.

У той же час я малювала ілюстрації до інших проектів, писала оповідання, працювала над повістю. Та книга про Еллу однозначно була пріоритетом року.

Як виглядала робота над книгою-картинкою?

Як це робиться в теорії, я знала доволі добре. Все ж вивчала тему до того два роки. Та сама ідея не просто намалювати серію ілюстрацій, а розповісти цілу історію картинками, переростала мене доволі довго.

Тепер можу сказати, що варто було не зволікати та взятися за це якомога раніше. У процесі створення книги я кожного місяця дізнавалася більше, ніж за два роки підготовки та вивчання теорії. І навіть здобута інформаційна база не вберегла мене від відчуття, що блукаю в темряві навпомацки.

Чи можна було впоратися з книгою-картинкою швидше?

Однозначно.

У цьому я переконалася вже з наступним проектом книги, видавничу пропозицію до якого підготувала за 2 місяці.

Та “Елла” для мене була особливою. Це моя власна історія і перша омріяна ілюстрована книжка.

Хотілося віддати їй все. Я перемальовувала ілюстрації, шукаючи найвдаліший ракурс. Довго бавилася з палітрами, підбираючи та десять разів змінюючи барви. Тижнями “медитувала”, вимальовуючи листки на деревах, переписувала текст, вигадувала все нові й нові деталі. Одним словом, творчим людям однозначно потрібен дедлайн, інакше роботу можна правити до безкінечності, що я й пробувала робити. 🙂

Я так хотіла взяти в руки свою завершену книгу, коли починала. А в результаті найважчим у ній було намалювати останній штрих і дати собі слово, що він таки останній.