• щоденник письменника

    Давайте писати разом

    Мені у письмі завжди найважче давалося перше речення.  Сісти й почати іноді так важко. Це як зі спортзалом, якщо вже натягла спортивний одяг та випхала себе з дому, далі із задоволенням можна займатися собі пілатесом чи кардіо. Але просто вийти з дому у напрмку спортзалу буває дуже важко. Особливо коли лише починаєш або повертаєшся після перерви.

    Коли сідаєш вже за той текст, думаєш над ним півгодини, раптом відчиняється таємна брама у світ цієї історії, пишеться легше. Але як сісти і просидіти оті перші півгодини?

    Я і ще декілька письменників з такою ж проблемою створили онлайн групу, що збирається по відео-чату та пише разом.

    Ми зустрічаємося в Скайпі, поки нерегулярно (раз на тиждень-два). Стараємося це робити у той самий час: середа о 20. Вмикаємо відеокамери, вимикаємо звук і годину пишемо разом. Це безкоштовно, писати можна що завгодно, ніхто нічого не перевіряє. На початку зустріч кожен коротко представляється і розровідає, над чим хоче працювати сьогодні. Вкінці бажаючі діляться враженнями від процесу.

    Ці зустрічі справді допомагають не відполікатися на соціальні мережі, не переносити заплановане, сконцентруватися. Нам легше сісти й просидіти оті перші півгодини, коли поряд сидять і пишуть інші.

    Через годину, коли зустріч завершується, всі повні натхнення писати собі після зустрічі й далі. Чи ж не круто?!

    Наша письменницька група повстала на базі учасників онлайн-курсу письменницької майстерності, але ми приймаємо і людей з-поза курсу.

    Тому бери каву-чай, ноутбук-блокнот, хороший настрій і приєднуйся до нас 🙂 Давай писати разом.

     

    Посилання на спільний чат ось тут. Приходьте!

     

    Натхнення,

    А

     

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника

    Літературні підсумки 2021

    В 2021 на блозі новин було мало. Чому — розповім нижче. Задумувалася «Кава та Література», щоб зберігати нотатки з творчої подорожі, а шлях іноді може й через хащі вести.

     

    То куди я зникала?

    Друга половина 2020-го у моєму житті вийшла про ілюстрацію. Я закінчила першу книгу-картинку та одразу пірнула у створення другої. Через такий художній марафон тексти мусили зачекати у черзі.

     

    У січні 2021-го їхній час настав. Я заручилася підтримкою коача та конкурсним дедлайном, дістала з віртуальної шухляди свої слов‘янські байки та взялася писати далі. Багато. І швидко. У той час якраз під руку потрапила автобіографія Рея Бредбері і мене захопила його ідея писати одне оповідання на тиждень.

    Ілюстрація припаркувалася до весни, в лютому ж  я дала собі офіційний дозвіл (уперше за декілька років) не малювати взагалі та сконцентруватися на тому, щоб завершити збірку оповідань.

    Отак мої морозні зимові вечори 2021 пройшли з ноутбуком та надприродними створіннями, що випірнали з глибин уяви на сторінки оповідань.
    Писала я майже щодня і за перші декілька тижнів, згідно з планом, створила-таки серію нових історій.

    А потім стався Він…

    Збій.

    Темп падав, виснажувалася я все швидше і вже до кінця лютого зовсім перестала писати. Збірка залишилася недописаною, та видихнути часу не було: саме починалося навчання на чергових курсах з ілюстрації. Одночасно з цим, з січня до травня я писала серію казок на літературний конкурс.

    І більше про збій

    Той самий збій, що трапився зі мною ще в лютому, все-таки не розтанув у повітрі. Виявилося, то була лише перша ластівка класичного вигорання. Про це напишу окремий пост.

    З вигорання у творчому плані я вийшла лише під кінець вересня. Вкінці квітня втомилася боротися із собою та прийняла факт, що потрібно відпочити від усього, навіть від творчості. Тривала ця вимушена перерва у рази довше, ніж я передбачала у найбільш песимістичному сценарії. Коли готувала ці підсумки, здавалося, взагалі не буде про що писати після такого року. Але… але. Несподівано для себе згадала не одну подію, яка робить цей рік у творчому плані для мене вийнятковим.

    Що встиглося у 2021?

    •  Цього року я спробувала себе у ролі казкарки. Деякі з перших моїх казок потрапили до довгих списків конкурсів, а одну читали у дитячій програмі на радіо. Тому тепер це офіційно, я трохи казкар 🙂

     

    • В ілюстрації у 2021 вирішила поставити на розвиток та переосмислення. Ще в січні записалася на консультацію з оглядом портфоліо. У березні почалися двомісячні курси з книжкової ілюстрації від Літосвіти. А потім одразу ще один тижневий інтенсив Барабуки. Це все штовхнуло мене задуматися про вибір тем та спробувати новий процес створення ілюстрацій. Не обійшлося й без чергових експериментів. У 2021 я малювала ілюстрації для дизайну інтер’єру, віммельбухи, подарункові квест-ілюстрації, обкладинки.

     

    • Хоча на блозі не було цього року нових оповідань, все-таки вони писалися. Я вирішила звернути увагу на літературні конкурси й через це менше зі своїх творів викладаю тепер в Інтернеті – такі зазвичай умови більшості конкурсів.

     

    •  У вересні я повернулася до художньої студії, дедалі більше малювала акрилом та вперше за 15 років взялася за олійні фарби.

     

    •  Мій внутрішній творець отримав нарешті вдома свій куток-студію. Тепер у мене є місце лише для творчості.

     

    •  В листопаді я зненацька потрапила на вікенд-курси з відомим польським сценаристом. Там створила ідею свого першого сценарного проєкту, яким хочу зайнятися у 2022.

     

    •  Восени почала співпрацю як рецензент з порталом дитячої літератури Барабука. Перша моя рецензія невдовзі з‘явиться на сайті.

     

    • До ілюстраційних челленджів у соц. мережах я приглядалася не перший рік, та все ніяк не знаходила на це час до осені 2021. Виконувати повністю всі завдання не бралася, але завдяки челлендджам розбудувала портфоліо новими для себе темами.

     

    • У 2021 я прочитала рекордну кількість книг-картинок і почала робити на них огляди у Stories.

     

    • Біографії письменників читаю вже не перший рік, а от біографії художників стали для мене відкриття  року. Скільки, виявляється, актуального для творчої кар‘єри у 2021 можна почерпнути від майстрів, що жили і творили 100-200 років тому. Нотатки з їхніх біографій я теж почала публікувати у Stories.

     

    Цей рік був різний. Я вперше зіштовхнулася з настільки потужним вигоранням. Уперше навчилася дозволяти собі не творити довгий час і не відчувати через це докорів сумління. Я спробувала багато нового, перестала відкладати експерименти, які хотіла спробувати уже кілька років. Творчість – вона ж саме про експерименти, щоб завжди самому було цікаво. 2022 вітаю зі стану спокою. За мною повний випробувань рік, що приніс багато цікавого. Скільки б випробувань не ніс 2022, сподіваюся також перетворити їх на натхнення.

     

     

     

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника

    Моя казка в ефірі радіо «Культура»

    Я вже анонсувала цю подію у своїх соц. мережах, та продублюю ще й тут. 


    2021 був для мене нелегким роком у плані творчості (більше про це напишу у підсумках року, що незабаром вийдуть). Проте 31 грудня принесло несподіваний новорічний подарунок.

     

    Програма «Вечірня колисанка» з Радіо Культура вибрала мою казку для їхнього святкового випуску.

    Запис можна прослухати ось тут:

    Посилання на запис казки на радіо Культура

    Це дуже приємний досвід: слухати свою історію в озвученні професійного актора у прямому ефірі радіо.

     

    За кілька тижнів до цього я  намалювала ілюстрацію за мотивами цієї ж казки. Додаю її до цього посту.
    Знайдете на ній 8 гномів, що ховаються довкола святкового ярмарку? 🙂

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника

    Піймати ідею за хвіст

    “У мене немає ідей. Вмію добре й багато робити, та вигадувати, що саме робити – не моє”, – зізналася мені подруга.

    Ми сиділи в улюбленій кав’рні у краківському історичному районі Кажімєж. Не пам’ятаю, що я тоді відповіла. Здається, просто розгублено покивала. Та її ремарка запустила в мені довготривалий процес роздумів у фоновому режимі.

    Як же здобуваються ідеї і чому у мене їх мішок, а моя талановита й розумна подруга не має жодної?

    Ідея, амінь

    “Як ви це вигадали?” – завжди одне з перших питань на інтерв’ю з письменниками, сценаристами та іншими творцями.

    Культ ідеї панує зараз і в інших сферах діяльності. Мені траплялися письменники-початківці, що не пишуть, доки не вигадають свого “Гаррі Поттера” (я й сама такою була), та підприємці-початківці, котрі не стартують, доки не надумають новий Google чи Amazon.

    Так ми перекладаємо відповідальність за бездіяльність.

    “Я просто не можу знайти ідею, яка б мене запалила”.

    “Мені нічого путнього на думку не спадає. Я не творча людина”.

    Існує оце благоговіння перед ідеями, немов їх роздають з мішка лише обраним щасливчикам кому на потилицю впаде яблуко.

    І це ілюзія.

    Не допомагають впоратися з міфом і самі письменники та інші представники творчих професій. На питання про свої ідеї вигадують гарні історії про “Еврику”.

    Та я і сама так робитиму. А що? 🙂 На те ми й автори: показувати звичні речі з незвичних сторін та додавати їм балів по шкалі атмосферності.

    Але от насправді у процесі вибору ідеї немає нічого такого, що доступне лише обраним.

    Увага, заходить Король

    Самі ідеї – це магія у чистому вигляді, звичайно. Та вже щоб ухопити таку чарівну вигадку за хвіст, диплом Хогвартса мати не потрібно. Чарівні музи зовсім не вважають нижче своєї гідності брататися з нами, простими маглами.

    Обожнюю “Велику магію” Елізабет Гілберт, де вона ілюструє механіку здобуття ідей. Якщо вам хочеться краще пізнати процес, візьміться за цю книгу. Одного посту на блозі мало, щоб це описати.

    Я ж хочу сказати трохи про інше.

    Декілька років тому я й сама зі своїми ідеями носилася. Кожна з них була немов із золота лита й пафосно напівлежала на троні в моїй уяві.

    А я пританцьовувала довкола місяцями, а то й роками, намагаючись наблизитися й ухопити ідею за хвіст.

    Та чим більше я занурювалася у регулярний процес творчості, тим тьмянішими здавалися смарагди на коронах моїх геніальних задумів.

    Недарма ідею не запатентуєш. Королює не вона, а сам процес її втілення.

    Усі мої концепції дуже змінювалися від першого уявлення до моменту завершення.

    Так завжди: щось коригує реальність, щось натикається на обмеження наших вмінь чи навпаки нові вміння відкривають перед нами двері нових можливостей, як ці ідеї втілити. А зверху це все поростає варствами ще кращих ідей.

    Перше уявлення – це просто пункт А, відправна точка творчого процесу, який у результаті може привести в зовсім незвідані й неочікувані місця.

    І тоді, можливо, ваша ідея оповідання раптом побачить цей світ як сценарій фільму, а серія відкриток стане поштовхом до створення цілого казкового світу.

    Мене з пункту А до пункту Я творчого процесу, будь ласка

    Ідеї – не переломний момент, а просто частина творчого процесу. Зараз, коли я постійно щось створюю, вони охоче відвідують мене все частіше.

    Ми зустрічаємося з ними на прогулянках, у відпустці, коли дивимося разом фільм чи слухаємо гарну пісню. А іноді й просто буденно сідаємо за стіл з кавою та генеруємо з десяток нових концепцій. Деякі з них рік терпляче чекають на свою чергу, інші з часом випаровуються й летять до іншого творця.

    Мені не шкода, адже нові ідеї часті гості й у моєму домі.

    Більшість з них з’являється на світ просто як питання до себе або побажання. Сюжет та візуальна мова приходять вже потім. Процес запускає часто всього одне речення.

    “Хочу законсервувати на пам’ять теплі спогади з дитинства у селі з бабусею і дідусем”. Так з’явилася моя книга-картинка “Елла”.

    “А що буде, якщо додати у сучасну Україну трішки древньої магії та поселити персонажів міфології поряд з людьми?” У відповідь на це запитання почали з’являтися Слов’янські байки.

    Книга-картинка “Міо” ж була антитезою до “Елли”. Хотілося створити щось зовсім інше. Так після кольорової і теплої реальної історії веселої дівчинки з’явився інтровертичний та несміливий Міо, що живе у чорно-білому світі, сповненому незрозумілих чарів.

    Я не хочу сказати, що ідея цінності не має зовсім. Якщо приставити драбину не до тієї стіни, не має значення, як високо ви нею заберетеся. Та краще зробити трохи зайвих рухів, ніж стояти під стіною й гадати: “чи туди я лізу?”

    Найкраще цьому навчить дія. Якщо пройти всю дорогу до кінця й випустити реалізовану ідею у світ, можна зрозуміти, що ви промахнулися повз ринок. Можна ще у дорозі побачити, що вам з такою ідеєю – в різному напрямку…

    Чим більше таких мандрівок, тим краще потім спрацьовує “впізнавання” саме своєї Ідеї, тому кожна з них варта потраченого часу. Навіть якщо вкінці саме цієї мандрівки не чекає Оскар, Нобелівська премія чи титул Старт-ап року.

    Ми не знаємо наперед, що вийде з тієї чи іншої ідеї. Чи вистачить у нас вмінь реалізувати її так як треба, впертості, щоб дотягти до кінця. Як сприйме її світ, чи зійдуться на небі зірки, що відповідають за везіння. Це все лежить у тіні невідомого X.

    Та не потрібно перекладати відповідальність за всі ці змінні саме на ідею. Вона просто пункт А.

    У житті гарантій не буває. Якщо ви плануєте братися лише за гарантовано геніальні й укінакальні ідеї, ризикуєте прочекати до старості.

    І навіть якщо вам все ж спаде на думку щось таке неймовірне, краще ж бути на той момент людиною, яка вже вміє й реалізувала не одну ідею – хіба ж ні? 😉

    Усім легкого пера!

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника,  щоденник читача

    Новий розділ

    За нами шалений рік з сюжетом для нового антиутопічного серіалу на Netflix. Та у всесвіті Кави і Літератури вся драма лише на сторінках текстів та ілюстрацій.

    Прощавай, 2020. Що вдалося та не вдалося?

    То що ж трапилося у 2020-му у контексті літературного проекту?

    Вдалося…

    – З’явився цей блог. Створила я його рівно рік тому, у січні 2020, хоча перші регулярні статті та оповідання публікувалися вже в березні.

    – Я пройшла декілька літературних курсів: між іншим, також один тижневий курс у Карпатах. Найбільшим набутком освітньої програми 2020 були знайомста з іншими письменниками — початківцями й ветеранами.

    – Написала серію оповідань на основі міфології та започаткувала серію оповідань про Індію. Більшість з них є на блозі.

    – Завершила свою першу книгу-картинку та створила в експрес-темпі проект другої на конкурс.

    – Занурилася таки нарешті у вивчення й аналіз книжкового ринку очима письменника та автора книг-картинок.

    – Зробила творчі літературні канікули на хуторі під лісом (хоча по факту вийшли вони більш для натхнення та нових ідей, ніж літератури)

    – Я нарешті вийшла з письменницького блоку та писала цього року у рази більше, ніж за минулих декілька років.

    А що ні?

    – Мені не вдалося особисто зустрітися та показати свою книгу-картинку видавцям на книжковій ярмарці у моєму місті. Хоча я й встигла завершити її вчасно, ярмарку відмінили через вірус.

    – З тієї ж причини не вдалося побувати на Болонській ярмарці дитячих книг, на яку хочу потрапити вже декілька років.

    – За тим же сценарієм не зрослося і з планом поїхати на літній тижневий курс книжкової ілюстрації в Італії.

    – Я не завершила цього року писати повість (хоча, здавалося б, каратнин – лише сидіти й писати). Декілька разів міняла стиль та жанр книги, переписувала план та переосмислювала сюжет, вигадувала заново біографії персонажів. Та цього року все ж не склалося з довгими літературними формами. Продовжимо осаджувати цю Трою в 2021.

    Привіт, 2021 або Що далі?

    Перед Новим роком я традиційно сіла аналізувати минулий рік та планувати новий. Довго й натужно виписувала свої “хочу”, “варто”, “треба” та вигадувала, що нового робитиму.

    А потім мені вперше захотілося викинути свій черговий наполеонівський новорічний план геть і замовити Всесвіту у Новорічну ніч лише одне: творити й далі. Продовжувати творити, як і минулого року, але трохи більше, трохи краще.

    А експерименти та творчі досліди… вони і так будуть. У мене без них ніяк, з планом чи без.

    Щоб не лити одну воду, залишу тут все ж декілька конкретніших пунктів.

    – Наприкінці року я зацікавилася літературою для дітей і почала декілька коротших та середньої довжини проектів з цим пов’язаних. Продовжу з цим у першій половині року.

    – 2020-ий розклався дуже непропорційно на два ілюстраційно-книжкові проекти: 9 місяців на “Еллу”, 2 на “Міо”. Надіюся, що у 2021 вийде трохи краще та трохи більше. І трохи швидше 🙂

    – Минулий рік був для мене переломним у плані написання художніх творів. Сподіваюся, що 2021 принесе цих творів трішки більше. Серія міфологічних оповідань впевнено крокує з нами у новий рік. У планах також відновлення серії Індійських байок та нові літературні проекти.

    Основна літературна ціль 2021-го: більше регулярної письменницької практики.

    Усім цікавих книжок!

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника

    Створення першої книги-картинки. Мій досвід

    Деякі ідеї зріють роками.

    Для мене однією з таких була дитяча ілюстрована книга про Еллу.

    Перші скетчі до неї я створила у липні 2019. Та історія цієї книги почалася задовго до того літа.

    Можливо, на початку 2018, коли з’явилася ідея намалювати один зі своїх улюблених дитячих спогадів.

    Або ж літом 2017, коли я вирішила, що хочу ілюструвати власні історії.

    Чи це було у 2016, коли знову взяла в руки олівець після кількарічної творчої кризи та загорілася ідеєю ілюструвати книги?

    Чи вона починається вже у тому селі, про яке йдеться у “Еллі”?

    Деякі мрії справді виростають разом із нами 🙂

    Ілюстрація до “Елли”

    Одже, перші скетчі для Елли я почала малювати у липні 2019, а готові ілюстрації склала у макет книги наприкінці вересня 2020.

    Липень 2019 і вересень 2020.

    Між ними понад рік сумнівів, помилок та невдало проведених ліній. І стільки ж маленьких перемог, щасливих вечорів над книгою та досвіду “з поля”.

    Бралася я за цю одісею з думками лише про результат. Про книгу, яку триматиму в руках та автором якої буду… А вона навчила мене, що творчість (ілюстраційна, та й письменницька теж) — це про процес, а не результат. І як цей процес полюбити.

    Здається, ніби й боком обходила весь цей фарш із соціальних мереж про досягнення, планування, цілі та результати за тиждень. А все ж зачепило сліпою кулею.

    Хотілося покрокового плану, хотілося результатів.

    А тут на тобі — творчий процес.

    Можна дві години вигулювати одне речення. Або весь ранок попивати каву та залипати у білу стіну в очікуванні, коли ідея залетить у вікно. Чи до третьої вночі вдесяте перемальовувати дерево, щоб знайти ідеальну форму і відтінок стовбура.

    Ось так 15 місяців я вчилася покори.

    Ілюстрація з “Елли”

    Як виглядав цей час у цифрах?

    Чула, що кожен творець завжди знаходиться в одному з двох станів: “я — геній” та “я — бездарність”.

    Як це виглядало у мене протягом роботи над “Еллою”? За цей час у було:

    – 2 місяці “канікул” від книги,

    – приблизно стільки ж неефективних місяців, коли канікули були вже у музи,

    – і ще стільки ж чарівного часу, коли я книгою жила й дихала: прокидалася з думками про неї й бігла малювати ілюстрації та засинала над ними ж.

    Уся решта з 15 місяців обійшлася без вигуків “Еврика!” чи “Що ж воно таке криве?”. Одним словом, більша частина творчого процесу — це все ж рутина.

    У той же час я малювала ілюстрації до інших проектів, писала оповідання, працювала над повістю. Та книга про Еллу однозначно була пріоритетом року.

    Ілюстрація до “Елли”

    Як виглядала робота над книгою-картинкою?

    Як це робиться в теорії, я знала доволі добре. Все ж вивчала тему до того два роки. Та сама ідея не просто намалювати серію ілюстрацій, а розповісти цілу історію картинками, переростала мене доволі довго.

    Тепер можу сказати, що варто було не зволікати та взятися за це якомога раніше. У процесі створення книги я кожного місяця дізнавалася більше, ніж за два роки підготовки та вивчання теорії. І навіть здобута інформаційна база не вберегла мене від відчуття, що блукаю в темряві навпомацки.

    Чи можна було впоратися з книгою-картинкою швидше?

    Однозначно.

    У цьому я переконалася вже з наступним проектом книги, видавничу пропозицію до якого підготувала за 2 місяці.

    Та “Елла” для мене була особливою. Це моя власна історія і перша омріяна ілюстрована книжка.

    Хотілося віддати їй все. Я перемальовувала ілюстрації, шукаючи найвдаліший ракурс. Довго бавилася з палітрами, підбираючи та десять разів змінюючи барви. Тижнями “медитувала”, вимальовуючи листки на деревах, переписувала текст, вигадувала все нові й нові деталі. Одним словом, творчим людям однозначно потрібен дедлайн, інакше роботу можна правити до безкінечності, що я й пробувала робити. 🙂

    Я так хотіла взяти в руки свою завершену книгу, коли починала. А в результаті найважчим у ній було намалювати останній штрих і дати собі слово, що він таки останній.

    Ілюстрація до “Елли”

    Що далі чекає на Еллу?

    Мабуть, ще не одна правка та тривала подорож віртуальними каналами електронних скринь.

    “Елла” пірнула у видавничий світ, шукаючи свій дім — і її, мабуть, на цьому шляху чекає не одна пригода.

    Я ж пірнаю у наступну історію, яка проситься на папір: переживати пригоди разом з новими персонажами.

    Всім легкого пера!

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника

    Літературні підсумки 4/2020

    Привіт, Світе!

    Четверта чверть 2020 пролетіла повз мене зі свистом. Від Дня Всіх Святих до Нового року всі довкола жили й дихали святами, рахуючи дні до завершення цього божевільного року.

    Хоча цей квартал за відчуттями був найкоротшим у році через свята, все ж вдалося виконати декілька важливих цілей. Основних подій у літературному плані за ці три місяці дві: друга книга-картинка та курси про книги для дітей.

    Попередні звіти лежать ось тут: квартал 1/2020,  квартал 2/2020, квартал 3/2020

    Нова книга-картинка

    Після завершення у третьому кварталі своєї першої книги-картинки, у жовтні я почала роботу над новою.

    Хотілося зробити щось зовсім інше та робити це інакше.

    Над книгою про руду дівчинку Еллу я товклася понад рік, тому з новим проектом однією з цілей було закінчити його якнайшвидше.

    Інші дві цілі для нової книги – спробувати щось нове у стилі й у тематиці. Так на світ з’явилася паранормальна історія про сумного хлопчика Міо.

    Цього разу я вирішила не завершувати всю книгу відразу, а довести її до етапу “видавничої пропозиції”. Книги-картинки зазвичай надсилають видавництвам як незавершені макети, щоб можна було легше внести правки.

    З Еллою я свідомо вчинила інакше – хотілося пройти повний шлях від початку до кінця, щоб зрозуміти, як це – написати та проілюструвати книгу-картинку.

    Що ж таке ця видавнича пропозиція книги-картинки?

    Це макет усіх сторінок майбутньої книги, з текстом + сторібоардом (план книги зі скетчами усіх сторінок) + трьома завершеними ілюстраціями.

    Щоб підігнати себе, я знайшла конкурс, куди такий проект можна було подати. Часу на все залишалося два місяці. Останні два дні я зі своїми ілюстраціями навіть ночувала, зате проект вдалося вислати за день до дедлайну, через що собою дуже пишалася.

    Навчальне

    Паралельно зі створенням книги-картинки у четвертому кварталі я також вдарилася у навчання.

    Рішення піти на літературний детокс після арт-блоку у третьому кварталі виявилося вдалим. Поступово я знову відчула потребу вбирати в себе як губка знання, а потім і писати.

    Спершу був курс на Masterclass-і, потім місячна програма від Litosvita. Обидва про книги для дітей. І навіть не зовсім випадково 🙂

    На ура пішли також курси з ілюстрації на Skillshare.

    Перед кінцем року та після вдалого проекту щк однієї книги-картинки однозначно відкрилося друге дихання. Почали зазирати ідеї нових проектів.

    Захотілося експериментувати зі стилем в ілюстрації, спробувати нові техніки та матеріали.

    Навчальне до квадрату

    Ще наприкінці третього кварталу я почала відвідувати художнє студію, щоб притиснути себе до стінки та все ж взятися більше малювати “аналоговим” способом: фарбами, а не на комп’ютері.

    У результаті, ми познайомилися з акрилом і разом почали створювати новий сюрреалістичний світ.

    Студія, на жаль, вже через місяць оголосила карантин, що й досі триває. Та я з нетерпінням чекаю на її відкриття, щоб знову зануритися у світ акрилового сюрреалізму. Це той випадок, коли матеріал сам нашіптує мені історію. Самій цікаво, у що виллються ці експерименти.

    Оповідання

    У четвертому кварталі, після літературного блоку в третьому, я також поступово повернулася до писання оповідань. Використовуючи успішний досвід з книгою-картинкою, вирішила й тут шукати конкурси. Через це оповідання на блог потраплятимуть не всі або ж не відразу: згідно з умовами конкурсів, більшість творів не можна публікувати в інтернеті до оголошення результатів. Проте частину оповідань я все-таки писатиму для блога, а також тут і далі з’являтимуться історії “з кухні” письменництва. Зараз готую матеріал про процес створення книги-картинки.

    Усім легкого пера!

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника,  щоденник читача

    Літературні підсумки 3/2020

    До кінця року залишилося лише три місяці. Час ділитися проміжними підсумками за третій квартал року.

    Попередні звіти лежать ось тут: квартал 1/2020 і квартал квартал 2/2020.

    Книга-картинка

    Найбільший прогрес у цей квартал відбувся з моєю книгою картинкою.

    Я її нарешті закінчила. 🙂 Проект склала докупи у макет книги 27 вересня.

    Детальніше про процес створення дитячої ілюстрованої книги та які на неї далі плани, напишу окремий пост.

    Оповідання, блог та книга

    Для тих, хто заглядає на мій блог регулярно, не секрет, що третій квартал у мене був менш ефективним у літературній сфері. Менше постів, менше оповідань, менше літературних новин.

    Оскільки я створила цей блог, щоб розповідати чесно про подорож до публікації, то місце тут не лише підсумкам успіхів.

    Після успішного другого кварталу, коли я створила цілу серію оповідань, третій я починала з головою у хмарах і планом створити до кінця року нарешті чистовик своєї книги. Дедлайн був чіткий, адже я планувала подати рукопис на літературний конкурс.

    На той момент я вже рік активно збирала й вивчала матеріали до книги, декілька разів переписала план роману й біографії головних персонажів, написала три розділи, проконсультувала й доповнила свій сюжет у літературній школі.

    Все вказувало на чудовий старт. Просто сідай і пиши.
    І ось тут на сцені з’являється “але”.

    Просто сісти й написати не вийшло.

    Я заводила будильник з нагадуванням, старалася писати в один і той же час зранку чи ввечері, навіть в обід. Ходила з диктофоном гуляти, щоб начитувати книгу на нього. Я провела години зі своїм коачем, аналізуючи й плануючи процес написання книги та чому він застиг на місці. Оголошувала власні челенджі на своїй Мастермайнд-групі. Не виходила з дому без зошита та ручки.

    Я намагалася обдурити саму себе. Спершу сіла писати щоденники, щоб запустити звичку писати. Потім в останній момент вирішила повністю перевернути догори дригом сюжет. Я пробувала писати вдома, у кафе, на комп’ютері, айпаді, у записнику. Навіть купила звичайні шкільні зошити у лінійку, схожі до тих, у яких писала історії в дитинстві. Загалом — будь-який каприз для внутрішнього творця.

    Але внутрішній творець кривив носом, відвертався й ігнорував мої потуги. За місяць експериментів я витиснула з себе всього декілька сторінок тексту.

    Невдача з книгою вплинула й ширше — за весь квартал мені вдалося завершити лише одну статтю на блог. Я написала півтора оповідання і навіть на декілька тижнів випала з роботи над книгою-картинкою.

    Ці війни з собою так висмоктали, що у результаті після серпневої відпустки я вирішила відпустити цю ситуацію й дозволити собі просто не писати, не тиснути на себе. Весь вересень я займалася виключно ілюстрацією, оминаючи літературу по широкій дузі. Жодних майстер-класів, книг про письменницьку майстерність, навіть майже жодних оповідань. Я просто відійшла убік і дозволила собі про це не думати у надії, що апетит з’явиться сам.

    Навчання й експерименти

    У вересні я продовжила свій процес дослідження дитячих книг-картинок. Цього разу під лупу потрапила міська бібліотека, що повернулася до роботи після карантину. Аналізую книги, одне видавництво за раз, починаючи зі своїх улюблених видавців.

    У тому ж вересні я пішла у нову художню студію (вкотре), щоб більше малювати на папері новими матеріалами. Не все ж Діджітал. І перший мій проект – акриловий та (хто б сумнівався) на основі нашої міфології. От тягне мене туди.

    Що далі?

    Після внутрішніх літературних воєн я вирішила повернутися назад до формату оповідань хоча б до кінця року.

    Найближчим часом починаю роботу над новим проектом дитячої книги. на світ проситься одразу декілька тем. Цього разу поставила перед собою короткий дедлайн, так що до кінця року димітиме я від роботи.

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника

    Що таке мастермайнд і навіщо він творчій людині?

    Термін Mastermind як той відомий всім дзвін — всі чули, але що воно за звір?

    Люблю експериментувати з процесами та шукати ефективніші способи досягнення своїх творчих цілей.

    У певний момент зі всіх шпарин соціальних мереж полетіли оди цьому методу.
    І я задумалася, чи зможу взяти з нього щось для себе, щоб краще-швидше писати та малювати дитячі книги?

    Одже, одного разу пізньої осені захотілося спробувати творчий мастермайнд…

    Для початку, що ж таке Мастермайнд?

    Це група людей на схожому етапі розвитку та зі схожим рівнем амбіцій, які регулярно зустрічаються, щоб звірити показники своїх ментальних крокомірів.

    На початку існування групи кожен визначає свій вектор цілей і упродовж зустрічей декларує іншим учасникам свої плани, звітує з проміжних результатів, просить поради та радить сам.


    Людей зазвичай у групі 3-5. Така кількість дозволяє отримати фідбек на свої запитання з різних точок зору, а зустрічі тривають не більше години.

    Як я знайшла свій Мастермайнд?

    Мій Мастермайнд веде відлік з листопада 2019. За декілька років до цього я вже робила напівсвідому спробу такого Мастермайнду, та ми тоді не зовсім розуміли, навіщо це нам взагалі.

    Тому перша вимога до Мастермайнд групи — мотивація учасників. Сюди кожен приносить свою енергетику і приходить на власних ногах. Не варто тягнути туди друга за компанію. Це не місце для енергетичного вампіризму, де хтось когось мусить тягти та змушувати щось робити.

    Мастермайнд — це обмін енергією. Якщо вам потрібен наглядач, який вас мотивуватиме, задумайтеся краще про коачінг.

    Свою групу я знайшла віртуально — на одному з форумів за інтересами на Фейсбуці. Форум був польський, тому радити його тут не буду, але такого багато на різних мовах. Підійде довільна група підприємців або творчих людей на фейсбуці. Киньте своє оголошення або ж відгукніться на чиєсь.

    Важливо відразу звернути увагу на те, хто і на якому етапі процесу та на що цілиться. Якщо ви плануєте, скажімо, стати актором та Оскар отримати, а ваш партнер по мастермайнду приєднується, щоб підтягнути свою англійську з хиткого А2 та вільний Б2, то доволі низька вірогідність, що ваші енергетики синхронізуються. Занадто різний масштаб цілей і різний темп вам буде необхідний.
    Якщо ж ви хочете створити свій перший стартап і натрапили на когось, хто їх вже має чотири на біржі — також не спішіть у цей Мастермайнд. У такій групі кожен має віддавати, а не лише брати. З тим, хто йде вашою стежиною набагато попереду, можна створити менторські відносини, де зовсім інші правила та інші бонуси для сторони, що ділиться досвідом. Та Мастермайнд у вас не вийде.

    Як виглядає мій Мастермайнд і що він мені дає?

    Я зі своєю групою зустрічаюся раз на тиждень через скайп. Всі ми живемо у різних містах. У нас 5 дівчат (ніякої дискримінації, просто ми відгукнулися на оголошення на жіночому форумі 😉 )

    Ми діємо у схожих, але різних сферах. Кожна з нас серфує у темах бізнесу та мистецтва, та у різній пропорції.

    Різниця віку між наймолодшою та найстаршою з нас — 15 років. Досвід також у всіх дуже різний. У цьому й плюс мастермайнду. Коли ти впираєшся у глуху стіну на шляху до своєї цілі — хтось з групи може знайти для тебе двері у цій стіні, опираючись на свій досвід чи знання.
    Не завжди найстарша автоматично дає більше іншим, ніж отримує. Кожен з нас має цінний досвід та свій погляд на речі, який приходить на допомогу у тій чи іншій ситуації всім нам.

    У такій співпраці важливо шанувати думку інших. І це друга вимога до мастермайнду — відкритість на точки зору інших. Сюди ніхто не приходить з переконанням, що вже знає і розуміє про цей світ все. Інакше що тут робити?

    Мастермайнд група мусить мати наглядача часу. Це критично, щоб зустрічі не розтягнулися у багатогодинні дебати, що замучать всіх учасників уже на другій сесії.
    Кожен по черзі дістає свої 5 хвилин слави, щоб розповісти про прогрес та задати питання про наболіле. Потім решта має по 1-2 хвилини, щоб дати свою пораду чи висловити заохочення/похвалити партнера по групі.

    Вкінці зустрічі кожен декларує, що зробить перед наступною.

    Мастермайнд і творчі проекти

    Мастермайнди найчастіше використовують у середовищі бізнесу, та метод цей підійде для різних проектів.

    У нас вийшла доволі творча група з людей з багатьма зацікавленнями. Є дизайнер/ілюстратор/блогер про здорове життя, є письменниця/видавець/еко блогер, є підприємець/мандрівний блогер та архітектор/фотограф/художник. І я — письменник/ілюстратор/блогер.

    Навіщо це мені?

    Наше оточення — це потужний двигун для нас самих. Воно може тягти вниз, а може вверх.
    Оминаючи розмови про спільну позитивну енергетику, у які не всі скептики вірять, можна оперувати дуже буденними прикладами.
    Уявіть, що ви пишете п´ятьом друзям і всі вони із захватом розповідають вам, які в них круті цілі і що сьогодні вони зробили для їх досягнення.

    Або ж уявіть, що ваші друзі навпаки кожного вечора просто дивляться телевізор з пивом у руці.
    У якому сценарії вірогідніше, що ви самі відмовитеся від Nеtflixa й задастеся питанням, що сьогодні можете зробити для своїх мрій?

    Можна вести довгі дебати про те, що якщо хотіти, зробити можна все у будь-якому оточенні. Мабуть, так.
    Якщо ви плаваєте у басейні, то вам додаткова опора і е знадобиться. Та чому б не кинути на воду додаткові рятувальні круги, якщо ви зібралися перепливти океан?

  • Щоденник автора-ілюстратора,  щоденник письменника,  щоденник читача

    Літературні підсумки 2/2020

    Перше півріччя 2020 за нами, а це означає, що час для проміжних підсумків кварталу та першої половини 2020.

    Попередні підсумки можна читати ось тут: квартал 1/2020

    Ну то до діла.

    Блог та оповідання


    У другій чверті року на блозі з´явилося 5 нових статтей, серед яких 3 — оповідання зі всесвіту Слов‘янські байки.

    Ще два оповідання з цієї ж серії зараз у процесі створення. Одне з них я відберу на літературний конкурс.

    Тепер на блозі є закладка Зміст для зручної навігації.

    Книга-Картинка

    Найбільших змін за ці три місяці зазнала книга-картинка про Еллу. У липні буде рік від початку роботи над нею і я додала обертів, щоб завершити роботу у липні ж.

    Ілюстрації обростають деталями. Книга набуває своєї власної візуальної мови, яку я не могла уявити, коли починала роботу над нею. Дуже хочеться побачити, яким буде фінальний проект. Ще зовсім трохи!

    Літературні канікули

    Уже не перший рік я марю ідеєю зняти будинок десь на відлюдді під лісом і поїхати туди, щоб, як Колін Фьорт у Реальному коханні, сидіти наодинці зі своєю книгою й писати-писати-писати.

    Враховуючи ситуацію з міжнародним туризмом у 2020, недалеке ізольоване й тихе місце виявилося більше ніж логічною ідеєю для відпустки. Село для літературного експерименту знайшлося відразу ж.


    З квітня я просто марила цим. Планувала поїхати у сині далі й писати весь тиждень.
    Як завжди, на відпустку були Наполеонівські плани.

    “Все встигну — одну книгу писатиму, другу домалюю, ще й історію для нової книги-картинки придумаю”.

    По факту ж, реальність підкоригувала плани. 🙂 (Нотатка для себе на майбутнє — на такі літературні канікули потрібно відправлятися наодинці, для більших результатів).
    Та все одно експеримент я рахую вдалим.

    За неповний тиждень я:

    – вигадала історію нового оповідання

    – зібрала дуже багато референсів зі справжніх провінційних сіл, що допомогло додати реалістичності моїм ілюстраціям в книзі-картинці

    – встигла проаналізувати свій аутлайн книги по слов‘янській міфології

    – придумала історію наступної книги-картинки

    Цього разу у мене вдвічі коротші строки для неї — завершити книгу потрібно до лютого 2021, у головній ролі тепер не людина, а історія буде розповідатися повністю візуально (так званий Silent book, який я вже давно хотіла випробувати й собі).

    Літературна бібліотека та письменницькі експерименти

    Провідна тема другого кварталу 2020 — Експерименти.

    Я постаралася обійтися без революцій та сконцентрувалася на еволюції — стилю, творчого процесу, рутини та літературних звичок.

    У цій чверті я:

    ✓ взялася за регулярний аналіз книг-картинок зі всього світу. Засіла на декількох тематичних онлайн-бібліотеках і почала вивчати інших авторів та ілюстраторів


    ✓ продовжила вивчати слов’янську міфологію

    ✓ зробила собі канікули від “книг, котрі письменнику-початківцю потрібно прочитати” й читала все, що хотілося

    ✓ почала читати нові для себе літературні форми (вірші, есе), щоб знайти натхнення для експериментів зі стилем та нові ідеї

    ✓ взялася провітрювати свої літературні ідеї на декількагодинних прогулянках

    ✓ поекспериментувавши з літературними канікулами в селі, прийняла той факт, що декілька тижнів у ізоляції з літературою раз на рік не здійснять за мене мої мрії. Мені таки потрібно більше уваги приділити створенню регулярної літературної практики. Так само, як раніше привчила себе до регулярної ілюстраційної практики.

    У рамках експерименту я взялася 2 тижні щодня вести щоденник по 30 хв, що виявилося неймовірно цікавим процесом. Такі собі побачення із собою. Скільки, виявляється, цікавого можна обдумати на папері, коли знаходиш на це час.

    Початково я планувала цю практику вести лише два тижні, та не захотіла зупинятися.

    На сторінках нотатника з’являються історії з дитинства, про які я й не пам’ятала. Туди приходять нові персонажі та сюжети. Там ведуться дебати свідомості з підсвідомістю, ритуальне очищення від різних емоцій дня.


    Перша половина 2020

    Це півріччя було в основному про книгу-картинку, повернення у жанр оповідання та літературний блог. Я вчилася, відкривала для себе укрсучліт та менш відомі твори українських класиків, збирала матеріали для книги та книги-картинки, відвідала декілька вебінарів з літератури та книжкової ілюстрації, Літшколу в Карпатах, зробила літературні канікули, експериментувала з процесом та досліджувала, що підходить власне мені.

    Друге півріччя обіцяє бути ще більш насиченим, з новою книгою-картинкою, новими оповіданнями та початком роботи над текстом книги.

    Самій цікаво, як виглядатиме підсумок повного 2020.