Байки,  Оповідання,  Слов‘янські байки

Недоля Злиднів на Оболоні

Злидні сиділи під ліжком голодні та злі. 

Йшов їхній дев’ятий день на Оболоні та радість від недавно здобутої свободи встигла вивітритися зі старої хрущовки разом із запахом маминого борщу. Останнього з чогось їстівного у цій Лихом проклятій квартирі. 

Сава, найстарший з них, виповз з-під ліжка й задріботів на кухню. 

Вкотре з чавканням розверзалася гігантська паща білого морозного звіра, такого ж голодного, як і Злидні. 

Пусто як і раніше. Лише сумно й самотньо стоїть на полиці тюбик гірчиці. 

Стару хату, що служила їм за в’язницю останні 15 століть, розібрали й перевезли із Закарпаття у музей під Києвом.
Демонтована хата втратила свої чари.  Тепер дванадцятеро Злиднів тихо й з апетитом потирали темні кінцівки, виглядаючи з-під печі на гостей музейної садиби. 

Стара бабуся-опікунка пахла хлібом та котом. 

Злидні любили хліб, а кота швидко могли  б позбутися. 

Сава, як старший, вже прицілився пірнути у її торбину першим. Та аж скривився від огиди. 

З чорної дермантинової сумки несло чистотою та порядком. Біла вигладжена хустина. Акуратно завернуте у таку ж вигладжену полотняну торбу яблуко. Люстерко без жодної плями на склі. Сумка була огидно чистою та давала уявлення, як виглядає оселя, на яку націлилися Злидні. 

Тільки не це. Може бути скнара, може бути чванлива гримза. Чи лінтяй. Але лише не чистюля. Спокон  віків Злидні не могли ужитися з роботящими та акуратними ґаздами.   

Сава задом відповз від триклятої сумки назад у запічок. Злидні причаїлися та продовжили чекати. 

Бабусю провідала волонтерка. Принесла обід. 

Помітивши її скуйовджене волосся та пляму від кави на  прим’ятій сорочці, Злидні тихенько захихотіли. І пірнули за волонтеркою у привідкриті двері назовні.  У захаращеному та затхлому рюкзаку дісталися до нової оселі.

Господиня, з дозволу сказати, зашвирнула рюкзак у кут і взутою промарширувала на кухню до холодильника.

Витягла той самий борщ від мами. Дістала з кишені джинсів вібруючий телефон.

А Злидні тишком проповзли у спальню, під ліжко, дорогою наштовхуючись на шкарпетки та футболки. 

Привіт, Нова Осельо! Ласкаво просимо себе у новий дім!

Ви, певне, й не знаєте, що за роботу мають Злидні?

Авжеж, звідки вам про них знати, коли ще у п‘ятому столітті остання сільська відьма заманила їх хитрістю в опустілу хату та насадила усіх дванадцять на дерев’яні цвяхи. Так і сиділи замкнені.

Робота Злиднів у тому, щоб їхнім сусідам по дому не жилося задобре. Котам накручують хвости, у собак забирають кістку, людей звільняють від надміру червінців та грузу у коморі.  

Злидні до роботи не особливо палкі, тому більше всього люблять селитися з людьми, які й без них справляються. Частину роботи без допомоги виконують. Самі дім у хлів перетворюють. Самі вирощують цвіль у коморі та павутиння по кутах. Тоді можна собі спокійно лежати у запічку, лише зрідка допомагаючи. Злидні це люблять. 

І нову свою сусідку полюбили з першого погляду.

Звали її Алла. За дня — студентка Художньої Академії, факультет живопису. Вечорами — фрілансер-мураліст. По вихідним — волонтер Клубу істориків. У рамках останнього й потрапила на суботник до Пирогово.

Алла по вул. Сагайдачного на Оболоні проживала практично лише формально. Вставала з сонцем й бігла з тубусами та папками на заняття. Поверталася, кидала тубуси десь у порозі, переодягалася у старі джинси, хапала акрил та пензлики й знову бігла — малювати чергове замовлення на стіні. По вечорам частенько прибігала додому й знову бігла — у клуб чи до друзів, розкидаючи цього разу вже джинси, рушники та сукні. У вихідні виїздила на весь день допомагати при черговому проекті клубу. Або йшла малювати ще один мурал.

Їла Алла весь час поза домом і на ходу. Іноді злидні знаходили у її рюкзаки половину батончика з пластівців чи яблучний сік. 

Так і жили. Дванадцятеро заморених голодом Злиднів та забігана художниця Алла з Оболоні.

Після століть у в’язниці Злидні за роботу братися особливо не квапилися.
Надміру добробуту у старій, по бабусі, хаті студентки й так не було. Надмір лахміття зате був і без них. Недомальовані картини підпирали стіни у всіх кімнатах, навіть у туалеті та на лоджії. Одна з них стояла посеред кухні на мольберті, у найкраще освітленому місці квартири. У коридорі — банки та спреї з фарбою, пензлики та мастихіни навіювали думку про ремонт. Пахло всюди також акриловими та олійними фарбами. Абсолютно всі горизонтальні плоскості окрім підлоги покривали листки зі скетчами, блокноти та альбоми для малювання. Підлогу ж зайняли речі «нижчі рангом» у ієрархії власниці — одяг, торби, взуття.

Одним словом — рай для Злиднів. От  тільки б ще цей санаторій включав харчування. На рештках вівсяних батончиків у дванадцятерох не розживешся, навіть якщо ти Злидень. Духи від голоду не помирають, та, живучи поряд з людьми, набрали їх звичок і також тягнуть чорну лапу по щось смачне.

Раніше — ще в гуцульському селі — проблеми такої не було. Люди готувати та їли вдома, а продукти зберігали у льосі. Алла ж невідомо де розживалася своїми батончиками та незрозуміло як їх готувала поза домом.

На десятий день Злидні зрозуміли, що не одні у цьому величезному кам’яному будинку на понад сто осель. Не одні духи. 

Після звільнення з дерев’яних цвяхів сили поверталися поступово. З ними і можливість відчувати інших нелюдів. 

Домовий жив на першому поверсі — у квартирі літньої жінки, котра тримала сиве волосся у полоні хустини, та сірого товстого кота, що не любив молоко. 

Він їх відчув уже давно й старанно мів мітлою біля порога свого дому по декілька разів на день, заклинаючи їм вхід.
Біснуватий коротун. Навіщо їм ото тіснитися у двокімнатній господі з котом та пришелепкуватим домовим, коли у них в розпорядженні квартира удвічі більша.

Злидні радісно обживалися у новому домі. Любовно перекладали порозкидані Аллою шкарпетки з місця на місце, парні навіть скидали у кошик для брудної білизни. Переносили картини протягом дня з сонячної сторони у тіньову, щоб не вицвіли. Загалом, вели себе мало по-злидницьки. Та чому дивуватися, як малі чорнулі просиділи на дерев’яних цвяхах у заклятій відьмою хаті 15 століть. Тут забудеш не лише, що ти недобре налаштований до людей дух, а що взагалі сам нелюд.

Прийде час і вони себе покажуть. Та куди поспішати. В околиці не смердить жодною відьмою.

коментарі 2

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *