• щоденник письменника

    Письменник чи все-таки Шерлок Холмс?

    Письменник = Дослідник

    Глибину цієї простої формули розумієш лише занурившись у процес вивчання теми для книги.

    Сівши писати свою книгу, я мусила невдовзі зробити перерву чи не на рік, щоб зібрати базу матеріалу для Провідної у романі теми.

    Скільки у письменницький практиці мусить бути вигадок, а скільки правди та перевірених фактів?

    Є письменники, які закопуються в архіви та обкладаються книгами й газетами. Інші заводять розмови з незнайомцями на вулиці. Найбільш завзяті навіть проживають день/тиждень/місяць у шкірі свого героя, виконуючи його професію, живучи у його місті чи одягаючись як він.

    Це звучить цікаво. Письменники, як і актори, у певній мірі мають моральний дозвіл суспільства перевтілюватися у когось іншого та проживати чуже життя.

    Дуже хочеться й собі вести польові вивчення — консультуватися з науковцями чи спробувати себе на день у якійсь іншій професії. Ось знайома письменниця поїхала провести день у притулку, щоб краще зрозуміти професію свого персонажа. Такі дослідження здаються дуже цікавими.

    Та є й інша їх сторона — наукові книги тонами, з дуже заплутаними фактами на спірні й не до кінця ще однозначні теми.

    Вгадайте, який варіант дістався мені зараз? 🙂


    У дитинстві я писала, опираючись лише на уяву. Не дивно, що фентезі стало моїм улюбленим напрямком роботи. Я могла брати довільну пропорцію реального світу та розбавляти його вигадками у кожному місці, про яке не мала уявлення.

    Як жили діти власників книгарень у середньовічному місті десь у Англії?
    Поняття не маю.

    І ось у мене вже не середньовічна Англія, а паралельний світ, дуже схожий на середньовічну Англію.

    Тут я можу придумати у довільному порядку все, що не знаю про Седньовіччя. І жоден науковець не скаже «Фе! Не достовірно!» Адже це не справжній світ, а плід моєї уяви.

    Вигадувати було весело. Та як дорослий письменник, я вирішила підійти до питання так, щоб весело було ще й читачеві.

    Я й сама люблю дізнаватися нове на різні теми з художніх книг. З хороших книг, проживаючи пригоди з героями, можна вивчити багато цікавого про все на світі. Назви вітрил на морських суднах, модні зачіски у часи Марії-Антуанети, види комах у Замбії, слов’янську міфологію.

    Один досвідчений письменник з 30-річним стажем на лекції нещодавно сказав, що дослідження теми книги — його улюблена частина процесу. Він так захоплено про це розповідав, що я й сама вирішила дати процесу другий шанс. Будуть і в моїй кар’єрі польові дослідження.

    А поки — Привіт, горо наукових книг Та заплутані факти. Ми з вами разом ще надовго!

  • Щоденник автора-ілюстратора

    Що таке книга-картинка?

    Не кожна книга-картинка — для дітей. Так само як і не кожна книга для дітей — це книга-картинка.

    Що у них у всіх спільного, це спосіб передання інформації. Такі книги розповідають історію ілюстраціями. Текст та картинки тут на одному рівні ієрархії. Вони можуть доповнювати одне одного, а можуть розповідати дві окремі історії. У книгах-картинках (англ. Picture book) зазвичай мало слів — в середньому 500 на книгу.

    Чи комікс можна рахувати книгою-картинкою? У певному сенсі так. Проте він притримується інших форматів та канонів, ніж дитяча книга-картинка.

    Класичні книги-картинки не мають такого чіткого поділу ілюстрацій на сторінці. Вони поєднують у собі ілюстрації на дві сторінки, на сторінку разом зі сторінками, де може бути декілька менших ілюстрацій у вільному порядку.

    Стандартний дитячий picture-book — це 32 сторінки. Сьогодні це практично норма видавництв по всьому світу. Причина тут у специфіці творення книги. Сума сторінок має ділитися на 8, адже вони друкуються та зшиваються у книзі по 8. Тобто технічно могло б бути 8, 16 чи 40 сторінок. То чому саме 32?

    Є книги й на 16 сторінок для зовсім маленьких дітей, та історію легше розповісти на 32. Враховуючи, що видання дитячої кольорової книги дороге — видавці стараються обмежити розмір книги. Тому 32 — це такий собі компроміс між якістю та ціною.

    З цих 32 декілька сторінок ще приклеюється до обкладинки, залишається на дані видавництва та заголовок, на історію у такій книзі автор-ілюстратор має 24-29 стр.

  • щоденник письменника

    Літературна школа від Litosvita — мій досвід

    Коли я зібралася на цей курс, близькі розділилися на два табори.

    Одні казали, що от поїду та обов’язково відразу ж напишу після цього книгу. Інші, що писати ніхто не може навчити і такі курси сенсу не мають зовсім.


    То чи можна навчитися писати?


    Так. Це майстерність, яка здобувається практикою та навчанням, як і кожна інша.

    Та чи можна навчитися писати, відвідавши один письменницький курс на 5 днів?

    Інше питання, чи така має бути ціль і чи це саме те, що Літшкола пропонує?


    Але про все по-порядку.

    Я в Літшколу збиралася рівно два роки. То момент був не відповідний, то інші плани накладалися на дати проведення курсу.

    У лютому 2020 нарешті вдалося туди потрапити. У цьому пості я не буду описувати конкретні події Літшколи. Про це можна прочитати у моїх підсумкових публікаціях на фейсбуці, які я публікувала з Літшколи у реальному часі.


    Публікації на Фейсбуці

    День 1

    День 2

    День 3

    День 4

    День 5

    А тут я хочу підсумувати, чи варто було записуватися взагалі.

    На Літшколу я їхала без уявлення, як це пройде, але з твердим переконанням, що писатиму весь тиждень та виїду звідти, маючи з третину рукопису у валізі.

    З Літшколи я виїхала без рукопису, але з багажем літературного натхнення, цікавих ідей та списком знайомих, що, як і я, анонімно чи менш анонімно, пишуть.


    Чи стало це розчаруванням?

    Зовсім ні. Я отримала не те, що планувала, але те, чого потребувала.

    Письменництво — це самотня професія.

    Нас не пізнати з зовнішнього вигляду, ми водимося в зовсім різних середовищах, економічних класах, кліматах. Нас не вгадати за віком, статтю, національністю чи вибором стилю у одязі.

    Тому ми рідко знаємо особисто інших письменників. Принаймні, на перших етапах своєї кар’єри.

    У моєму випадку ця відгородженість від колег спричиняється ще й географічним розсташуванням. Я живу в Польщі, а пишу в основному українською.

    Коли я прийшла на місце збору курсантів на івано-франківському вокзалі, моя основна думка усі півгодини була, що ці люди всі виглядають зовсім по-різному та зовсім не схожими на мене. Я все намагалася піймати оте відчуття раптової хімії, яке маєш деколи з людьми і точно розумієш “а, оце – моя людина, ми точно знайдемо спільне”.

    Та хімія уперто продовжувала оминати івано-францівсткий вокзал. І я стояла одна у колі незнайомих і нерідних людей.


    Та спільне у нас усіх, звичайно, було — Література.

    Ми всі були письменниками. На різних етапах, у різних стилях та жанрах. Саме цю спорідненість на Літшколі я відкривала все краще з кожним днем. І школа через це з кожним днем ставала все краща, а люди – ріднішими.

    Літшкола— це місце, де о 3 ночі можна вести повільні розмови про персонажів свого рукопису. О 8 ранку вставати писати ранкові сторінки та зачитувати їх уголос колегам. Тут можна запросити до свого столу на вечірці іменитого письменника та почути його думки на тему свого сюжету. І також знайти друзів, які мають подібні до твоїх мрії ще з дитинства.


    Це дуже цікаве відчуття — перебувати у кімнаті, повній людей, що поділяють твої заповітні мрії.

    Чи стала я письменницею трохи більше після Літшколи?

    Мабуть, ні. Я просто відчула, що я вже приїхала туди письменницею, що це завжди було у мені та йому пора на волю якнайшвидше.


    А “стати кращим письменником” – це квест, який проходить поміж літературними школами, курсами та книжковими ярмарками. Удома наодинці з зошитом чи Word-ом. Вночі, зранку чи ще коли.

    Я залишала Літшколу з наміром приїхати ще раз, можливо, цього ж року. Це як Хогфартс, до якого не потрібне запрошення совою. Школа чарів для людей, здатних до магії.

    На-така-вже-й-зимова Зимова Літературна Школа 2020 – Похід на Скелі Довбуша
    З вікна готелю Літературної школи

    Фотографії з архіву Litosvita

  • щоденник читача

    Список 1000 книг. Читацькі цілі та як я веду трекер прочитаного

    У 2012 мені прийшла в голову думка, що я хочу прочитати 1000 книг. Перебувала я тоді у Королівстві Датському, куди поїхала на семестр вчитися.

    У порівнянні з Польщею, звідки я переїхала, Данія – королівство Хюгге, де молодь зависає на газонах і розмірено розглядає хмаринки з пивом у руці.

    Ніхто нікуди не поспішає.

    Мій датський координатор з університету постійно як мантру читав мені “Relax, Anastasia. This is not Poland. We have all time in the world” (“Розслабся, Анастасія. Це не Польща, у нас тут багато часу”).

    Через 3 місяці такого життя я зрозуміла, що ще 3 місяці розслабляння для мене буде забагато. Тоді мені й прийшла думка, що це середовище – чудова нагода більше читати.

    Тієї весни я поставила собі за ціль прочитати у житті щонайменше 1000 книг. І почала вести відлік. У той день з’явився “Список 1001 книги”.

    Записи у трекері з’являються з датою, коли я закінчила читати книгу, та на мові, якою читала.

    Ось його початки.

    Цього року 5 квітня списку книг виповниться 8.

    Не віриться, що цій ідеї вже 8 років. Я все ще далека від своєї 1000 книг, та приємно додавати у список новий запис, який на крок наближає мене до цілі.

    Кожен пункт – маленьке свято.

  • щоденник письменника

    Книги, які я писала

    Вирішила зробити підсумок своїх книжкових проектів.

    Вік, назви книг та розмір приблизні – наскільки могла згадати.

    8 років – Книга-картинка у зошиті в лінійку. Ілюстрації та текст – мої. Історія – переказ мульмфільму Чіпполіно (тоді ще не знала слова плагіат)

    9-10 років – Саша Дротик. Це насьогодні моя найдовша спроба спроба написати книгу. У певний момент вона доросла до 12 зошитів розміром 24-48 сторінок. Моя фан-версія дитини, що потрапляє у чарівну школу (про плагіат все ще ніхто не розповів).

    11 років – Автобіографічна комедійна історія про школу. Пережила 2 зошити.

    12 років – темне історичне фентезі. Добралося до кінця одного зошита.

    з 13 до 17 – писала лише оповідання. В основному комедійне фентезі/фантастику.

    з 17 – вела різні блоги. Серйозніше блогінгом зайнялася у 25.

    26 – написала перший розділ того самого роману, який дописуюпродовжила писати у 28.

    27 – книга про пригоди у Тайланді. Комедія, Триллер, Квест, Любовний Роман? Книга писалася під NaNoWriMo, та так і не дібралася до заповітних 50 тисяч знаків.

    28:

    – електронний путівник про Польщу з моїми ілюстраціями.

    книга-картинка про Еллу, що їде на літо в село.

    – повернення до книги на основі слов’янської міфології. Книга починалася як фентезі, та жанр, можливо, зміниться на магічний реалізм.

    29: рік-прорив*

    – письменницький блог Кава та Література

    – серія оповідань Слов’янські байки та Індійські байки

    – робота над книгою на основі слов‘янської міфології

    – Завершена книга-картинка про Еллу

    – Почата нова книга-картинка про Міо

    *Текст доповнено у січні 2021